На Чернігівщині попрощалися з чотирма захисниками України

У чотирьох громадах Чернігівської області та в обласному центрі 21 вересня відбулися похорони військовослужбовців, які загинули, виконуючи бойові завдання. Про це розповіли на сторінках громад, а також старший науковий співробітник Чернігівського військово-історичного музею Сергій Лаєвський.

Володимир Мусієнко народився 19 березня 1975 року в Острі, навчався в місцевій школі №1. Після строкової служби в Збройних Силах України працював в органах МВС, а на початку 2000-х, закінчивши центр підготовки сержантського складу, повернувся до військової служби. 2014 року був учасником Революції Гідності, а в лютому 2026-го добровільно долучився до лав ЗСУ. Загинув 13 вересня 2026 року під час виконання бойового завдання.

Андрій Новик народився 29 червня 1996 року в селі Охрамієвичі Корюківського району, там же закінчив школу. З 2013 року їздив на заробітки, з 2021-го працював у селі Степанці на Черкащині на підприємстві «Наша ряба», а з 2023 року — охоронцем у Переяслав-Хмельницькому на фірмі «Нібулон». У лютому 2025-го його мобілізували до ЗСУ, він був командиром десантно-штурмового відділення, а в грудні 2025 року отримав «Золотий Хрест». Сержант Новик загинув 4 березня 2026 року біля населеного пункту Кіндратівка на Сумщині. Поховали його в рідному селі. У воїна залишилися дружина та донька.

Олександр Шилов народився 18 лютого 1975 року в селищі Калита на Київщині. Згодом родина переїхала до Іржавця, а потім до Носівки, яка стала для нього рідним містом. Там він закінчив школу №4 і здобув професію тракториста в Мринському училищі. Після строкової служби працював у поліції Києва, а згодом повернувся до Носівки. «У житті поза роботою особливе місце для нього займала риболовля. Рідні та близькі згадують Олександра як доброзичливу, чуйну людину, яка ніколи не відмовляла у допомозі», — пишуть на сторінці громади. Два роки він служив у зоні АТО, а 2024 року його мобілізували: спершу до Повітряних Сил, згодом — до 119-ї окремої бригади територіальної оборони, де він був кулеметником взводу роти охорони. Підрозділ виконував завдання на Сумському напрямку. «Попри небезпеку, він намагався залишатися на зв'язку з рідними. Майже щовечора телефонував мамі, заспокоював її, говорив, що все буде добре і зовсім скоро він повернеться додому. Не втрачав зв'язку й із синами — Романом та Максимом. Хоча разом вони не жили, батько завжди залишався для них людиною, на підтримку якої можна було розраховувати. Олександр встиг побачити й свою маленьку онучку, яка назавжди залишиться частиною його найтепліших родинних спогадів», — згадують про нього в громаді. 28 березня 2026 року зв'язок із воїном обірвався, а в травні родина дізналася, що він зник безвісти. Згодом було встановлено, що Олександр Шилов загинув 8 травня 2026 року в районі населеного пункту Миропільське на Сумщині. Поховали його в Носівці.

Олександр Анікеєнко народився 16 грудня 1984 року в Чернігові, закінчив школу №28, а згодом здобув спеціальність «Помічник машиніста електровоза» в ПТУ №5. Усе життя працював у чернігівському депо слюсарем ремонту рухомого складу електровоза. «Займався футболом та баскетболом, в юнацтві писав вірші, малював, грав на гітарі й співав. Був завзятим рибалкою, любив ліс і тварин», — згадують рідні про Олександра за інформацією Сергія Лаєвського. У лютому 2025 року його мобілізували до десантно-штурмових військ, він мав позивний «Стріла». «Перед виходом на перше і останнє своє завдання подзвонив мамі і сказав: "Хто захистить вас, якщо не я? Чекайте на мене, я обов'язково повернуся"», — згадують рідні. Загинув військовий 30 квітня 2025 року поблизу села Олешня на Курському напрямку. Поховали Олександра в Чернігові на кладовищі «Яцево».