Дмитро Білоус: поет із Сумщини, який писав під вербою та чув голоси птахів

Дмитро Білоус народився у багатодітній селянській родині десятою дитиною. Долю хлопця ніби передбачив дідусь Микола: коли малий Дмитро зробив перші кроки, він сказав, що «це буде поет». Дитинство майбутнього митця минуло на берегах річки Сули, де він разом з однолітками купав коней, а взимку катався на саморобних санчатах. Особливо ж хлопець любив слухати розповіді старших — саме з народних переказів він черпав теми для своїх майбутніх віршів.

Навчання розпочав у Харківській дитячій трудовій комуні, згодом вступив на філологічний факультет Харківського університету. Університет не закінчив: 1941 року добровольцем пішов до армії, де дістав поранення. Після одужання працював на радіостанції, що мовила для партизанів, а вищу освіту завершив уже в Києві.

Літературний дебют Білоуса відбувся збіркою гумористичних та сатиричних віршів «Осколочним». Згодом вийшли «Веселі обличчя» та «Зигзаг». У сатиричних творах він висміював нацистських загарбників, бюрократів, хвальків і підлабузників, наділяючи персонажів промовистими іменами на кшталт Говоруха, Круть, Лопух чи Патякало. Окреме місце в доробку посідають дитячі книги: «Упертий Гриць», «Лікарня в зоопарку», «Гриць Гачок», «Веселий кут». Збірку «Диво калинове» відзначили Державною премією імені Тараса Шевченка.

Книгу «Пташині голоси» поет створював не в кабінеті, а над річкою біля Чорнобиля — під вербою. Щосвітанку він брав записник і йшов туди, аби слухати птахів. Згодом збіркою зацікавилися навіть орнітологи: Білоус не лише описав пташині звичаї, а й точно передав їхні звуки.

Окремою сторінкою життя стала робота на «Українському радіо», де він вів передачі про мову. Білоус перекладав із болгарської, латинської, вірменської, азербайджанської, осетинської та польської мов. Він брав участь у Всесвітньому форумі поетів «Струзькі вечори поезії» в Македонії разом із понад пів сотнею митців із шести континентів, був депутатом Київської міськради та членом Національної спілки письменників України.

Сучасники згадували його як тактовну, скромну й доброзичливу людину, яка ніколи не повчала, але завжди готова була підтримати початківців. Попри зайнятість, поет кілька разів на рік повертався на Сумщину, а рідне село згадував у віршах: «Моя біографія, друзі, Сягає в далекі ті дні, Коли мене бусол на лузі Підкинув батькам навесні». Цьогоріч виповнилося 106 років від дня народження Дмитра Білоуса.