Колона Магдебурзького права: що відомо про найстаріший пам'ятник Києва

Колону Магдебурзького права встановили у 1802 році, коли Києву повернули це право, надане місту ще у XV столітті. Кияни святкували цю подію три дні — влаштовували бали та ілюмінації, а згодом зібрали 10 тисяч рублів на зведення каплиці та пам'ятника з фонтаном.

Автором проєкту став київський архітектор Андрій Меленський. Цегляний павільйон над джерелом освятили 15 серпня 1802 року, а повністю будівництво завершили у 1808 році.

Пам'ятник має й іншу назву — нижній пам'ятник святому Володимиру. За однією з версій, саме на цьому місці князь Володимир хрестив своїх дванадцятьох синів. Від 1804 року до колони почали проводити хресні ходи для освячення води.

Згодом монумент занепав, а вода в джерелі стала непридатною для пиття. У 1843–1849 роках хресні ходи не проводили. Історик Микола Закревський писав, що залишилася лише самотня обірвана колона «у пам'ять про вже не існуючі права».

Відновлення розпочалося у 1861 році, коли на кошти скрипаля М. Демиденка очистили колодязь. У 1863 році пам'ятник передали Києво-Печерській лаврі. Закревський згадував, що тоді в нижньому басейні стояли сім лебедів, з ротів яких текла вода. Після ремонту 1867 року лавра у 1881-му відмовилася від каплиці через її віддаленість, і монумент перейшов до Подільської Хрестовоздвиженської церкви, а у 1906 році — до Братського монастиря.

У 1912 році акт-огляд знову зафіксував аварійний стан колони, однак путівники й далі кликали до неї туристів. У 1914–1915 роках збудували сходи, що з'єднали Володимирський узвіз із набережною Дніпра.

Висота монумента — 18 метрів. Це колона тосканського ордера з кулею та хрестом на вершині. У радянські часи хрест демонтували, але нині його відновлено. Постамент складається з трьох арок на цегляній основі.

Капітальні ремонти проводили у 1913, 1963 та 1987 роках. Останню реставрацію колони та прилеглої території завершили у 2013 році — до 1025-річчя Хрещення Русі.