Білий дім може змінити склад переговорників щодо України: що це означає

Про це йдеться на тлі критики бізнесового підходу, який обидва посланці застосовують у дипломатії — від України до Гази та Ірану. Кушнер і Віткофф — мільярдери, які поєднують підприємництво з політикою, і саме це, за оцінками оглядачів, дає їм вагу, коли вони говорять від імені президента США Дональда Трампа. Частково через це і Владімір Путін, і Володимир Зеленський приймали їх із повагою під час поїздки до Москви та Києва минулих вихідних, яка не дала результату.

Логіка посланців така: будь-яка угода відкриє інвестиційний бум, вигідний обом сторонам. Утім, як зазначають спостерігачі, цей задум може виявитися завеликим для них. Досягти домовленості, яка витримає час, складно саме по собі, а якщо метою стає післявоєнний «десерт» у вигляді прибутків, під загрозою опиняється «основна страва» — мир.

Тактика Кушнера та Віткоффа полягає в тому, щоб зацікавити співрозмовників обіцянками майбутніх заробітків: спільний видобуток корисних копалин, будівництво центрів обробки даних для штучного інтелекту. Але таке бачення не зважає на реальні можливості. Статки Путіна, за різними оцінками, суттєво більші, ніж у будь-кого з посланців чи в самого Трампа. А головне — Путін прагне того, чого не купиш уявними угодами після припинення вогню: повного або часткового контролю над Україною. Для Зеленського «десерт» теж не є пріоритетом, бо його завдання — захистити країну від агресії.

Показовою була й послідовність нещодавньої поїздки: після низки візитів до Росії за останні 18 місяців Кушнер і Віткофф мали б почати з Києва, але спершу поїхали до Москви, а вже потім привезли Зеленському пропозицію Путіна, яка, за деякими повідомленнями, була жорсткішою за попередню, вже відкинуту. Схожа історія — з 28-пунктним мирним планом, який Путін підготував для Віткоффа минулого листопада: один із пунктів передбачав посередництво США в суперечках між НАТО та Росією, хоча США самі є членом Альянсу. На переговорах посланців зазвичай не супроводжують профільні експерти.

На іранському напрямі надмірна впевненість Віткоффа та Кушнера в розумінні ядерно-паливного циклу під час переговорів у Женеві наприкінці лютого, за оцінками оглядачів, сприяла рішенню Трампа розпочати операцію «Епічна лють» за два дні. Спостерігачі з Оману та Великої Британії вважали, що Іран почав з робочої пропозиції, а угоду, рівноцінну чи кращу за домовленість часів Барака Обами, можна було б досягти, давши переговорам час. Обамі для ядерної угоди 2015 року знадобилося 20 місяців і залучення американських експертів на кожному етапі. У Женеві до посланців ніхто з них не приєднався.

У випадку Гази Кушнер бачить привабливу прибережну зону, яка «може бути дуже цінною», і пропонував поетапне переселення людей під час відбудови. Минулого тижня він заявив, що Газа «по суті побудована неурядовими організаціями та терористами», тож, на його думку, справою мають перейнятися девелопери. Від особистих бізнес-інтересів у Газі він відмовився, як і Віткофф. Білий дім наголошує, що посланці працюють без винагороди, на благо американської громадськості.

Водночас закордонні бізнес-проєкти Кушнера складалися не без проблем. В Албанії його угода про розкішні вілли в природоохоронній зоні узбережжя викликала масові протести, учасники яких обрали своїм символом фламінго. «Якби не Джаред Кушнер… нікому б не було діла до фламінго», — казав прем'єр-міністр Албанії Еді Рама, який опинився під тиском. «Албанія не продається», — заявляють протестувальники. Нещодавно Кушнер вийшов із проєкту елітного житлового комплексу в Сербії — частково через подібну негативну реакцію.

Сигнали про можливе звуження ролі Віткоффа та Кушнера викликали ентузіазм у європейських столицях, які чекають хоч якогось поступу після півтора року переважно безрезультатних переговорів із Росією. Процес зайшов у глухий кут через відмову Путіна відступити від своїх жорстких вимог. Для громад в Україні це означає просте: склад переговорників може змінитися, але поки що жодних конкретних домовленостей про припинення війни немає.