«Давайте тільки не про війну»: як українці втомилися від болю

Тиждень тому в автобусі жінка з Дніпропетровщини попросила випадкову попутницю: «Давайте тільки не говоритимемо про війну. Я хочу від цього абстрагуватися. Я не читаю і не дивлюся новин про війну. У мене і так багато проблем». Для багатьох українців це знайома втома — щоденний страх, втрати й бажання хоч на мить вимкнути тривогу.

Однак війна не дає про себе забути. Минулої ночі російські війська знову атакували міста та села України. У Львові ракета влучила в житловий будинок: 26 людей постраждали, серед них є діти. Триває рятувальна операція. У селищі Радушне на Криворіжжі удари прийшлися по домівках — два будинки зруйновані вщент. Загинула багатодітна родина. У Києві одна людина загинула, ще двоє поранені. На Полтавщині також є жертва.

Особливо боляче бачити, як літні українки змушені спускатися в метро, щоб перечекати чергову атаку. На одному з фото, яке поширила Наталя Дєдова, видно жінку з обличчям, сповненим безнадії. Вона йде в укриття за інерцією — бо так треба, коли летять ракети. А тим часом російські жінки того ж віку в інтерв’ю виправдовують удари, називаючи українців «бандерівцями».

Цей контраст — між бажанням не думати про війну і щоденним жахом, який вона несе, — стає дедалі гострішим. Люди хочуть жити звичайним життям, але війна вривається в кожен дім. І поки одні просять не говорити про неї, інші змушені ховати дітей у підвалах.