Помер у СЗЧ: чому ТЦК відмовляє у військових почестях

Історія 26-річного Михайла з 82-ї бригади почалася у липні 2024 року, коли під Вовчанськом він зазнав вибухової травми та множинних уламкових поранень нижніх кінцівок. ВЛК визнала травми тяжкими й рекомендувала 30-денну відпустку. Михайло отримав її 1 жовтня, але до частини не повернувся — 12 листопада розпочалося службове розслідування, а 25 листопада він отримав припис з’явитися до 29 листопада. Проте 27 листопада чоловік помер у київському гуртожитку: зупинилося серце через генетичну гіпертрофічну кардіоміопатію.

Тіло кремували у грудні 2024 року, але поховати прах вдалося лише 25 березня 2026-го. Урна рік зберігалася в крематорії, потім її забрала колишня мачуха бійця Рита, яка живе у Хмельницькому. Рідний брат Михайла, на якого оформили документи, не зайнявся похороном, а мати на окупованій території запропонувала просто розвіяти прах. Жінка звернулася по допомогу до військовослужбовиці 10-ї бригади Ольги Анісімової.

«Заходить сусідка Рита, каже: “Я з Мішею прийшла”. Питаю: “А де ж Міша?”. А вона: “А ось, у пакеті”, — і дістає урну з прахом. І просить допомоги з похороном», — розповідає Ольга. Вони просили поховати Михайла на Алеї Слави у Хмельницькому, але ТЦК не видав відповідного листа — бо боєць перебував у СЗЧ. У результаті урну поставили в колумбарії на кладовищі «Шаровечка» коштом ритуальної служби.

Інакше склалося з 32-річним Сергієм Гоменюком із Вінниччини. Він воював на Харківщині та під Покровськом, після втрати позиції виходив з-під обстрілів, лікувався у шпиталі, а в листопаді 2025-го поїхав додому, бо командири не дали відпустки. 14 лютого 2026 року чоловік раптово помер удома — печінковий гепатоз. У частині його облікували як СЗЧ, тож ТЦК відмовився ховати. Але громада села Сугаки влаштувала похорон із живим коридором, оркестром і державним прапором, а фото бійця розмістили на стенді пам’яті.

Юрист ГО «Юридична сотня» В’ячеслав Шайдук пояснює: в українському законодавстві немає чіткої норми про поховання померлих у СЗЧ, тому мають діяти загальні правила для учасників бойових дій. Статут гарнізонної служби забороняє військовий ритуал лише тим, хто загинув внаслідок злочину, але смерть під час СЗЧ і смерть внаслідок злочину — юридично різні речі. Оскільки ані Михайло, ані Сергій не мали вироку суду, їхню вину не доведено, тож відмова у почестях може бути оскаржена.

Поки що кожна громада вирішує по-своєму: десь влада бере на себе вшанування, як у Вендичанах, а десь — покладається на позицію ТЦК. Запити до Мінветеранів та офісу військового омбудсмена відповідей не дали, тож питання залишається відкритим.