У Києві попрощалися з пошуковцем Олексієм Юковим

Сотні людей — рідні, друзі, побратими та небайдужі громадяни — прийшли віддати шану пам'яті Олексія Юкова. Панахиду у Володимирському соборі очолив митрополит Епіфаній. Після богослужіння учасники церемонії з квітами пройшли до монумента Незалежності, біля якого встановлені конструкції із силуетами загиблих в Оленівці полонених.

Дружина загиблого Євгенія Калугіна звернулася до присутніх зі словами болю та спогадами про чоловіка. Вона розповіла про їхні спільні мрії та про останні розмови, у яких Олексій зізнавався, що втомився від війни. Євгенія наголосила, що її чоловік щодня стикався з жахами, які важко уявити: знаходив людей, які загинули жорстокою смертю, зокрема зі зв'язаними руками та ногами.

Донька загиблого розповіла, що батько відчував загиблих і вважав своїм обов'язком повертати їх додому. Він завжди казав, що поверне кожного.

Військовослужбовець Сергій Гнезділов назвав Юкова людиною, яка започаткувала сучасну роботу з повернення загиблих та їхніх імен. Він зазначив, що Олексій діяв без підтримки держави, але щиро вірив у свою справу.

Олексій Юков народився 9 вересня 1985 року у Слов'янську. Він був тренером із таїландського боксу та цікавився історією. Пошукову діяльність розпочав ще підлітком, працюючи з рештками солдатів Другої світової війни. У 2014 році заснував групу «Плацдарм», яка займалася пошуком тіл загиблих, зокрема після боїв за Іловайськ, а також забирала тіла російських військових для обміну.

За час повномасштабного вторгнення група знайшла близько двох тисяч загиблих. У 2022 році Олексій підірвався на міні та втратив око, але продовжив роботу. У 2024 році президент нагородив його відзнакою «Золоте серце».

Смертельного поранення Олексій зазнав 5 серпня в Лиманській громаді на Донеччині, коли автомобіль, у якому він їхав, підірвався на міні під час місії з ексгумації тіл. Спочатку прощання планували провести на Донеччині, але через загрозу російської атаки його скасували.