Україна просить світ закрити «Русские дома»: що це означає

Міністерство закордонних справ України звернулося до всіх держав, на території яких діють «Русские дома», з проханням визнати ці осередки загрозою та закрити їх. Відповідні офіційні звернення вже надіслано іноземним урядам.

Глава зовнішньополітичного відомства Андрій Сибіга пояснив позицію Києва так: «Росія веде глобальну боротьбу за свідомість людей через розгалужену мережу інструментів і каналів, зокрема "Россотрудничество" та так звані культурні центри "Русский дом". Фактично вони слугують інструментами дезінформації, дестабілізації та шпигунства».

За оцінкою української сторони, Москва використовує цю мережу для просування власних політичних інтересів, проведення інформаційно-психологічних операцій та вербування агентів. По суті, йдеться про інструмент «м'якої сили» Кремля та поширення концепції «русского мира».

У зверненнях до іноземних урядів МЗС навело аргументи щодо шкоди від діяльності «Русских домов» і закликало визнати загрози, які несе ця мережа. Україна просить обмежити роботу російських осередків і закрити їх.

За даними Міністерства закордонних справ, «Русские дома» досі працюють щонайменше в семи країнах Європи. Крім того, вони мають широку мережу в Африці, Центральній та Східній Азії, Азійсько-Тихоокеанському регіоні та Південній Америці. У частині держав «Русский дом» вбудований у дипломатичну інфраструктуру Росії.

Окремі країни вже ухвалили рішення щодо цих осередків. У лютому 2026 року Азербайджан оголосив про закриття «Русского дома». 26 березня в Празі невідомі пошкодили будівлю «Русского дома», закидавши її коктейлями Молотова; за кілька днів чеській поліції здався чоловік, який заявив, що це він скоїв напад і планував його ще з літа минулого року. У липні «Русский дом» у Кишиневі припинив діяльність через відмову Молдови продовжити дозвіл на його роботу. А після серпневого інциденту з дроном в аеропорту Лейпцига Німеччина визнала причетність Росії та закрила «Русский дом» у Берліні.

Отже, Київ послідовно домагається, щоб російські культурні центри були визнані інструментом впливу, а не просто майданчиками для мови та культури. Для громад у різних країнах це означає ймовірні зміни в роботі таких осередків — від обмеження діяльності до повного закриття, залежно від рішення місцевої влади.