Українські фірми в обхід санкцій працюють на РФ: що відомо про схеми

В Україні п'ятий рік триває повномасштабна війна, і законодавство прямо забороняє будь-яку господарську діяльність із Росією. Проте правоохоронці продовжують фіксувати випадки, коли комерційні інтереси переважають над безпекою країни. Зокрема, у відкритих судових реєстрах з'являються справи про постачання промислових товарів, продуктів харчування та комплектуючих, які зрештою опиняються на російських підприємствах, зокрема оборонного спрямування.

Один із показових кейсів стосується директора миколаївського ТОВ «ДМ Спорт» Сергія Дрозда. За даними слідства, у 2024 році він експортував підшипники російській компанії «ТК Азимут» із Чувашії на суму понад 744 мільйони рублів. Ця фірма, своєю чергою, забезпечувала продукцією установи Федеральної служби виконання покарань РФ. Крім того, Дрозд налагодив і зворотні поставки: з червня 2022-го по квітень 2025 року він ввіз в Україну 32 партії підшипників із підсанкційних російських заводів. Товар їхав через Білорусь, а на кордоні в Ужгороді оформлювався з підробленими документами, щоб приховати справжнє походження.

Розрахунки з російськими підприємствами велися через криптобіржі — слідчі зафіксували рух стейблкоїнів USDT на 80 тисяч доларів. Попри кваліфікацію дій за статтею про пособництво державі-агресору, Святошинський райсуд Києва затвердив угоду про визнання винуватості. Дрозд «покаявся» та сплатив 200 тисяч гривень на ЗСУ, натомість отримав три роки іспитового строку замість п'яти років ув'язнення. Арешт із його майна зняли, а заставу в 242 тисячі гривень повернули.

Інша історія стосується відомого виробника чаю АТ «Мономах». Слідство вважає, що співвласник компанії Тарас Барабаш, який зараз у розшуку, організував схему постачання продукції до РФ через Польщу та Білорусь. За версією СБУ, чай і кава офіційно експортувалися до варшавської фірми Lovare, звідки їхали в білоруське ТОВ «Натур Текнолоджис». Там товар передокументовували, вказуючи білоруське походження, і вже так він потрапляв до російського контрагента в Новочеркаську. Лише за дві поставки — у грудні 2023-го та квітні 2024-го — сума склала понад 2,8 мільйона рублів.

Незважаючи на розслідування, продукція «Мономаха» й досі продається на російському маркетплейсі Wildberries. У картках товару країною походження вказана Білорусь. Солом'янський райсуд Києва відмовився накласти арешт на 39,94% корпоративних прав, які належать Тарасу Барабашу, пояснивши це ризиками для підприємства, що становить суспільний інтерес. Рішення ухвалювала суддя Тетяна Нестеренко, яка минулого року сама фігурувала у справі НАБУ про недостовірне декларування.

Третій кейс — про харківського підприємця Володимира Чернякова, який, за даними слідства, контролював дві компанії в російському Бєлгороді. Після початку повномасштабної війни він налагодив постачання українського промислового обладнання через молдавську фірму-транзитера. Протягом 2023–2024 років до Бєлгорода відправили щонайменше шість партій. Кінцевим отримувачем частини продукції став Муромський приладобудівний завод, який входить до холдингу «Техмаш» держкорпорації «Ростех» і виробляє комплектуючі для крилатих ракет Х-101 та Х-59М2. Йдеться про пружини, планки, шпонки та ролики на суму понад 1,8 мільйона рублів.

У цій справі Шевченківський райсуд Києва в липні 2026 року все ж наклав арешт на майно Чернякова — квартиру, будинок, земельну ділянку та автомобіль Toyota Camry.

Усі три випадки показують системну проблему: тіньові логістичні ланцюги з фірмами-прокладками в Європі та розрахунками в криптовалюті дозволяють окремим бізнесменам заробляти на співпраці з ворогом. Водночас суди нерідко обирають м'які запобіжні заходи або взагалі відмовляють в арештах, посилаючись на інтереси бізнесу. Чи зміниться практика — залежить від того, наскільки жорстко правоохоронці та судова система реагуватимуть на такі справи надалі.