Укриття у спальних районах Києва: реальні проблеми та можливі рішення

Понад чотири роки Україна живе в умовах повномасштабної війни, і Київ залишається однією з головних цілей російських атак. Лише за липень 2026 року по країні випущено 376 ракет, зокрема 176 балістичних. У столиці через обстріли загинули щонайменше 49 людей, тому доступ до укриттів — питання життя та смерті.

За даними уповноваженого Верховної Ради з прав людини Дмитра Лубінця, на початок 2026 року в Україні налічується 66 574 укриття, які можуть прийняти понад 16 мільйонів осіб. Київ посідає друге місце за кількістю сховищ після Львівської області, проте це не гарантує безпеки всім мешканцям.

Столична влада звітує про 4,3 тисячі укриттів, але депутатка Київради Ксенія Семенова зауважує: якщо рахувати за нормативом 2 квадратні метри на людину, місць бракує. Найбільше проблем — в Оболонському районі та на Лівому березі. На Оболоні багато будинків без підвалів, а на лівобережжі менше станцій метро, які традиційно слугують надійними укриттями.

Мешканка Деснянського району Юлія розповідає: у її мікрорайоні на проспекті Червоної Калини приблизно 6000 квартир, а укриттів лише сім. Найближче сховище — за 10 хвилин пішки, і місць у ньому не вистачає. Підвали панельних будинків 80-х років непристосовані: немає підлоги, евакуаційних виходів, відкриті комунікації.

Подібна ситуація у Вишневому, де 6 липня через влучання ракет у склад боєприпасів постраждав житловий сектор. Катерина, мешканка ЖК «Акварелі-2», каже: офіційного укриття в її будинку немає, а сусіднє сховище зачинене, коли немає тривоги. Люди змушені ховатися в паркінгу з голими стінами.

Проблема доступу існує навіть там, де укриття є. У Святошинському, Голосіївському та Дарницькому районах мешканці скаржаться на зачинені сховища. Катерина з Позняків розповідає: укриття на Княжому Затоні, 4, постійно закрите, і щоб потрапити всередину, доводиться йти по ключ до консьєржки. Іноді її не можуть розбудити, іноді вона лається через потривожений сон.

30 липня в київському метро ховалися понад 56 тисяч людей, але це лише близько 1% населення столиці. Керівник ініціативи «Шорткат» Костянтин Маркевич, який створив чат-бот «Де укриття?», пояснює: підземка фізично не може вмістити всіх, максимальна місткість — 70–80 тисяч осіб.

Експерти вважають, що кардинально вирішити проблему швидко неможливо. Будівельник Сергій Распутний нагадує: більшість старих укриттів — це переобладнані радянські підвали, які не рятують від вибухових хвиль. Сучасні норми для новобудов інші: нові укриття мають бути автономними спорудами з генераторами, опаленням і запасами води на 48 годин.

Архітектор Олександр Столовий розповідає про нову практику — «мамади», індивідуальні кімнати безпеки всередині квартир. Така капсула з товстого бетону може витримати ударну хвилю та уламки, хоча не розрахована на пряме влучання важкої ракети. Проте для старого житлового фонду єдиним виходом залишається будівництво окремих підземних укриттів у пішій доступності.

Костянтин Маркевич радить мешканцям не чекати, а діяти: знайти найближчі укриття, перевірити їхній стан заздалегідь і скласти план дій на випадок швидкої атаки. Він також закликає державу чесно комунікувати про можливості співфінансування ремонту підвалів та допомагати найвразливішим — літнім людям, які часто не мають доступу до інтернету.

Укриття — це не лише бетонні стіни, а й спільна відповідальність громади. Кожен може зробити свій внесок у безпеку, не чекаючи, поки хтось інший вирішить проблему.