Варшавське повстання та український міф: чому історія розділяє сусідів

1 серпня в Польщі відзначають Національний день пам'яті Варшавського повстання. Ті події 1944 року тривали 63 дні, забрали життя близько 180 тисяч цивільних і майже повністю зруйнували столицю. У часи Польської народної республіки повстання вважали безглуздою авантюрою, але тепер його називають однією з найгероїчніших сторінок польської історії.

Із 1990-х років у Польщі активно героїзують бійців Армії Крайової, а саме повстання оголошено «моральною перемогою». Проте фактично воно не вплинуло на звільнення країни від комунізму: Польща, як і інші держави соцтабору, здобула свободу лише наприкінці 1980-х. Так само й героїчний опір 1939 року не дав Польщі переваг порівняно з Чехією, яка здалася без бою, — обидві країни опинилися в радянській орбіті, а згодом разом вступили до НАТО та ЄС. Щоправда, старе місто у Варшаві довелося відбудовувати з нуля.

Цей «непродуктивний героїзм» став основою польського національного міфу, і будь-яка критика «моральних переможців» сприймається болісно. Як зазначають історики, критикувати реального переможця можна — він захищений своїми досягненнями. А от «моральний переможець» тримається лише на образі, і якщо поставити його під сумнів, міф руйнується.

Україна багато в чому скопіювала польський підхід: наш Інститут національної пам'яті створено за зразком польського, а героїзація ОУН-УПА та захисників УНР повторює модель Армії Крайової. Це призводить до конфлікту: два схожі міфи не можуть співіснувати, бо глорифікація одних автоматично дискредитує інших. Натомість, як показує приклад Ізраїлю та Німеччини, діаметрально протилежні підходи — комплекс жертви та комплекс провини — можуть гармонійно поєднуватися.

Відмінність між Польщею та Україною полягає в тому, що польський героїчний міф належить минулому, а Україна вже тринадцять років творить новий — героїв російсько-української війни. Сьогоднішній героїзм ЗСУ значно продуктивніший: утримання фронту та удари по території Росії — те, що не снилося борцям минулого. Тому українці, які знають війну не з книжок, можуть ставитися до польських міфів із певною поблажливістю. Чи скористається цим Київ у суперечках із Варшавою — питання відкрите.