«Діти змусили хотіти жити»: черкаський ветеран про повернення до цивільного життя

До повномасштабного вторгнення Олександр Носенко вже мав бойовий досвід: у 2014 році добровольцем пішов в АТО, служив у Маріуполі, Сватовому, Новоайдарі, брав участь у боях біля Луганського аеропорту та Авдіївки. Напередодні 24 лютого 2022 року він зібрав документи, щоб підписати контракт резервіста тероборони, і коли почалося вторгнення, одразу прибув до військкомату.

«Я був готовий. 24 лютого мав підписати контракт резервіста з бригадою тероборони. 23 лютого зібрав всі документи і думаю: зранку поїду в штаб і підпишу контракт. Але так склалося, що почалося вторгнення, і я відразу прибув до військкомату», — розповів ветеран.

Службу розпочав у 156-му батальйоні 118-ї бригади Черкаської ТрО. У квітні 2022 року підрозділ, де служив Олександр, одним із перших серед тероборони взяв участь у бойових діях за межами своєї області — на Луганщині. Він згадує, що їхній взвод першим зайшов у Попасну. 26 квітня 2022 року Олександр дістав поранення, після якого майже втратив слух.

«Діти і родина якось змусили мене хотіти жити, бо там була дуже страшна ситуація. Без інтернету, але в мене на телефоні були їхні фотографії. Кожен раз у мене були короткі періоди сну — дві години через чотири. І годину із тих двох на сон я витрачав на те, що переглядав відео, фото з дітьми», — поділився він.

Після поранення Олександр тривалий час відмовлявся від слухових протезів. Погодитися на лікування його мотивували діти — він хотів чути, як вони розмовляють. Після звільнення зі служби ветеран близько року шукав себе, згодом пішов працювати вчителем фізичної культури та Захисту України в школі, вів гуртки «Сокіл Джура» та «Історичне краєзнавство». Проте через низьку зарплатню вирішив змінити роботу.

Зараз Олександр Носенко працює у Черкаському центрі підготовки громадян до нацспротиву, де навчає інших військовій справі. Він каже, що ця робота допомагає йому відчувати, що він робить важливу справу.

«Ми готуємо людей, які готові стати партизанами, коли ми знову повернемося до бою. Умовно кажучи, це люди, які будуть готові чинити спротив ворогу, поки не підтягнуться війська», — пояснив він.

Ветеран також долучився до адаптивного спорту, займається волейболом сидячи, брав участь в Іграх Нескорених. Мріє про самодостатню Україну, де діти не сидітимуть в укриттях, а ростимуть без тривог.

«Я хочу, щоб мої діти росли без тривог, мали доступ до якісної освіти, можливість для саморозвитку. Це, мабуть, найголовніше», — підсумував він.