У Вінниці 10 вересня прощаються з Володимиром Реганом та Олександром Олівком

Мешканці громади матимуть змогу попрощатися з воїнами у їхніх рідних місцях — у Стадниці та Вінниці. Церемонії розпочнуться одночасно, о 10:00.

Володимир Реган народився 6 березня 1974 року у Стадниці. Після школи здобув фах механізатора в Гущинецькому вищому професійному училищі, відслужив строкову службу й повернувся до рідного села. Працював у місцевому сільгосппідприємстві та на власній землі, а останнім цивільним місцем роботи для нього стало ТОВ «Поділля-залізобетон», де він був бульдозеристом. Разом із дружиною виростили двох доньок.

До війська чоловік долучився в перші дні повномасштабного російського вторгнення. Служив у 59 окремій мотопіхотній бригаді імені Якова Гандзюка, а в лавах 9 окремого мотопіхотного батальйону виконував обов'язки водія-механіка БМП. За сумлінну службу його відзначили медаллю «За службу українському народу». Брав участь у боях на Донеччині.

«Іншої долі для себе чоловік тоді не вбачав. Готовий був іти навіть водієм бензовоза, лиш би взяли до війська. На фронті він отримав позивний "Дядя Вова" — у ньому вся його доброта, підтримка, рішучість і турбота…», — сказала дружина Наталія.

Володимир Реган загинув 26 грудня 2024 року під час бойового зіткнення поблизу села Нововасилівка Покровського району. Йому було 50 років. Довгий час доля воїна залишалася невідомою: його мати Надія до останнього вірила, що син живий, і постійно долучалася до вінницьких акцій на підтримку полонених та зниклих безвісти. За свідченнями побратимів, вивезти пораненого бійця через наступ російських військ не вдалося.

Прощання з Володимиром Реганом розпочнеться о 10:00 за адресою: вул. Шевченка, 10 у Стадниці, а о 12:00 продовжиться у церкві святого Дмитра. Поховають воїна о 13:00 на місцевому кладовищі.

Олександр Олівко народився 23 червня 1976 року в Херсоні, звідки родина невдовзі переїхала до Вінниці. Тут він навчався у середній школі №27, а свідоцтво про базову середню освіту отримав у Погребищі, де й закінчив вище професійне училище за спеціальністю водія-автослюсаря. Пройшов строкову службу.

У цивільному житті Олександр був пастором вінницької церкви «Світле життя» і водночас активно працював у торговельній сфері: починав менеджером у фірмі «Маріо», а згодом відкрив власний магазин сантехніки «Благо». Разом із дружиною Іриною виховував чотирьох дітей — трьох доньок і сина. Вісімнадцятирічний син сьогодні служить у Збройних Силах України, куди пішов добровольцем, наслідуючи батька.

Із 2014 року Олександр волонтерив, допомагаючи війську, а з початком масштабної агресії добровольцем долучився до Сил оборони. Перший бойовий досвід здобув під час оборони Києва. Згодом став професійним снайпером у складі 1 штурмового батальйону 3 армійського корпусу, на передовій мав позивний «Капелан». Займався відбором і підготовкою майбутніх снайперів як для свого підрозділу, так і для 60 окремої механізованої Інгулецької бригади. Пройшов шлях від молодшого сержанта до молодшого лейтенанта, воював на Київщині, Запорізькому, Херсонському та Бахмутському напрямках.

«Як багатодітний батько й пастор, Олександр мав усі підстави не йти на війну. Але служіння Господу він ототожнював зі служінням українському народу та вважав це за велику честь. У війську його віра набула ще більшої сили. Чоловік був надзвичайно міцним духом та волею й усіляко підтримував своїх побратимів», — розповіла дружина Ірина.

Олександр Олівко загинув 5 вересня 2026 року під час виконання бойового завдання. Йому було 50 років. За мужність і героїзм його відзначили орденом «За мужність» III ступеня, почесним нагрудним знаком Головнокомандувача ЗСУ «Золотий хрест», медаллю «За сприяння обороні Києва» та почесною відзнакою «За мужність та відвагу».

Прощання з Олександром Олівком розпочнеться о 10:00 у «Домі молитви» за адресою: вул. Праведників Світу, 3-А. Поховають воїна о 13:00 на Алеї Слави Сабарівського кладовища.