Білецький: ідеї Коновальця про професійну армію актуальні й нині

Перепоховання праху полковника Євгена Коновальця в Україні — це не лише відновлення історичної справедливості, а й повернення йому належного місця в національній пам'яті. Таку думку висловив бригадний генерал Андрій Білецький, коментуючи значення постаті Коновальця для сучасної України.

За словами Білецького, військові, політичні та геополітичні погляди Коновальця сформувалися ще під час Української революції. Головна ідея, яку він тоді відстоював, — незалежна держава потребує власної професійної армії. Понад століття потому ця теза, на думку командира, знову звучить напрочуд актуально.

Історія почалася 1917 року, коли 26-річного Коновальця, хорунжого австрійської армії, новина про революцію в Росії та створення Української Центральної Ради застала в полоні в Царицині. Разом із побратимами він дійшов висновку: незалежно від того, яка влада постане в Москві, Росія рано чи пізно спробує відновити контроль над Україною. Тож державі потрібне власне боєздатне військо.

Коновалець пропонував Центральній Раді сформувати окремі українські частини з полонених галичан. Не дочекавшись відповіді, він особисто вирушив до Києва, де познайомився з Миколою Міхновським і домігся зустрічі з головою Генерального секретаріату Володимиром Винниченком. Відповідь того була показовою: «Не своєї армії нам, соціял-демократам і всім щирим патріотам, треба, а знищення всяких постійних армій». Таку позицію, за словами Білецького, поділяла значна частина тодішнього політичного середовища, де постійне військо вважали анахронізмом.

Коновальця це не зупинило. Після конфліктів із Центральною Радою він разом із однодумцями організував масове віче галичан, учасники якого вимагали дозволити створення української військової формації. Зрештою Симон Петлюра погодився. У зверненні до добровольців майбутні Січові стрільці пояснювали: «Ми, галицькі, буковинські та угорські українці, сини єдиного українського народу, в цей важкий час, почуваючи свою відповідальність перед будучими поколіннями, не можемо бути тільки глядачами».

Усередині нової частини почали просувати ідеї «народної міліції» та солдатських рад, що фактично руйнувало військову ієрархію. Коновалець виступив проти, наполягаючи, що протистояти російській агресії може лише дисципліноване військо. Стрілецтво підтримало свого командира, солдатські ради скасували. Ця модель швидко пройшла перевірку боєм: на початку 1918 року, коли на Київ рушили більшовицькі війська, Січові стрільці стали однією з головних українських сил у боротьбі з повстанням у столиці.

Після падіння гетьманату військо Коновальця перетворилося на корпус. Постала дилема: допомагати Львову, де розпочалася українсько-польська війна, чи обороняти Київ. Коновалець обрав Київ. Його логіка, як пояснює Білецький, була геополітичною: після краху Німеччини та Австро-Угорщини Україна неминуче зіткнеться з новим російським наступом. Якщо впаде Наддніпрянська Україна, більшовики не зупиняться на Збручі, а Галичина, затиснута між Польщею та Росією, самостійно не матиме ресурсів для тривалої боротьби.

Після поразки визвольних змагань Коновалець опинився в таборі для інтернованих, але не сприйняв поразку регулярної армії як поразку ідеї. Він створив Українську військову організацію, а згодом став одним із організаторів ОУН. Його стратегія охоплювала підпільну мережу, підготовку професійних військових кадрів, міжнародні зв'язки та роботу з еміграцією. Навчання українських кадрів організовували, зокрема, в Данцигу, Чехословаччині та Австрії — з цього середовища пізніше вийшли діячі Карпатської України та командири УПА. Уряд УНР в еміграції пропонував Коновальцю генеральське звання, але він відмовився, вважаючи, що підвищення можливе лише під час реальної служби. Тож в історії він залишився полковником.

Москва роками переслідувала Коновальця: за ним стежили радянські спецслужби, влаштовували пастки. 23 травня 1938 року в Роттердамі його вбив агент НКВС Павло Судоплатов.

Для Білецького історія Коновальця — не лише минуле. Він проводить паралелі між проблемами столітньої давнини та сучасною війною. Саме тому 2016 року, коли «Азов» переживав складний період, він назвав школу для підготовки командних кадрів іменем Коновальця. «Відтоді через Військову школу імені Євгена Коновальця пройшли тисячі сержантів та офіцерів — не одного підрозділу, а всієї української армії». Коли прах полковника прибув до Києва, його зустрічали біля Патріаршого собору Воскресіння Христового, а Третій армійський корпус організував військові почесті.

«Повернення полковника — не лише відновлення історичної справедливості. Це також повернення йому належного місця в українській історії», — наголошує Андрій Білецький.