Корупційний скандал в Офісі генпрокурора: як це вплине на переговори зі США

5 вересня НАБУ та Спеціалізована антикорупційна прокуратура оголосили про викриття організації, яку, за версією слідства, очолював посадовець Офісу Генерального прокурора. Йдеться про мережу кол-центрів, які нібито отримували захист від правоохоронців за хабарі. Серед затриманих — Сергій Кропива з Офісу генпрокурора. За даними слідства, організацію створили ще у 2025 році, до неї залучали чинних прокурорів та людей поза системою.

Майже одночасно, 6 вересня, до Києва приїхали спеціальні посланці Трампа Стів Віткофф і Джаред Кушнер. Вони провели понад чотири години із президентом Зеленським після переговорів із Володимиром Путіним у Москві. Обговорювали мирний процес, підтримку України, зокрема протиповітряну оборону та зимовий пакет. Про жоден прорив не оголошували, натомість американці говорили про необхідність компромісів і сподівання на відновлення переговорів між Росією та Україною.

Таке збігання подій змушує звернути увагу на ширший контекст. Корупційні скандали у воюючій країні — це не лише питання вкрадених грошей, а й репутації держави перед партнерами, які вирішують її майбутнє. Особливо коли йдеться про людей, які приїжджають домовлятися про завершення війни.

Генпрокурор Руслан Кравченко заперечує свою причетність до схеми, каже, що не давав жодних вказівок щодо прикриття кол-центрів. Він наказав провести внутрішні перевірки та заявив про необхідність поліграфів для працівників відповідних підрозділів.

Однак репутаційні наслідки не чекають завершення суду. Для адміністрації Трампа, яка описує зовнішню політику через призму американських інтересів та економічних домовленостей, важливий не стільки моральний бік, скільки те, як працює держава. І якщо Київ регулярно дає матеріал для історій про корупцію на верхніх щаблях, для цинічного переговорника може виникнути спокуса не бачити різниці між Україною та Росією.

Москва для великої політики завжди була зрозумілою: вона торгується, погрожує, домовляється і має ресурси для підкріплення своїх позицій. Україна ж пропонує свободу, демократію, гарантії безпеки та європейське майбутнє. Це сильна моральна позиція, але вона працює лише тоді, коли держава сама не підточує її зсередини.

Після кожного такого скандалу важливо ставити питання не до партнерів, а до самих себе: що ми робимо, щоб нас неможливо було поставити на одну дошку з Росією? Адже жоден американський переговорник не зможе переконати Вашингтон, що Україна — інша політична реальність, якщо сама Україна регулярно дає привід для протилежного висновку. Світ дивиться не лише на те, що ми говоримо, а й на те, як ми живемо.