Історія Парижа: чому тисячі немовлят відправляли до селянок

4 вересня 2026, 06:30 ·467 слівредакція

У Парижі XVIII століття з приблизно 21 тисячі немовлят, які народжувалися щороку, рідні матері вигодовували менше ніж тисячу. Решту відправляли до чужих годувальниць у провінції, що ставало причиною високої дитячої смертності.

Історичні дослідження свідчать: у французькій столиці XVIII століття практично не було дітей, яких виховували б удома. Близько 15 тисяч новонароджених щороку вирушали за десятки кілометрів від батьків — до сільських годувальниць. Це стосувалося не лише сиріт, а й дітей із звичайних родин.

Така практика, відома як «mise en nourrice», охоплювала всі верстви населення. Аристократи віддавали дітей через моду та світські умовності, а робітниці — бо мусили працювати нарівні з чоловіками, інакше родина опинилася б у злиднях. Навколо цього виникла ціла індустрія: у Парижі діяли бюро найму годувальниць під контролем поліції, а спеціальні візники збирали немовлят по місту та доправляли їх у віддалені регіони.

У 1781 році держава навіть ухвалила Code des nourrices — офіційний документ, який регулював тарифи, правила перевезення та відповідальність сторін. Однак на практиці система була жорстокою. Особливо показовою є історія регіону Морван у центрі Франції, який став головним «постачальником» годувальниць для столиці.

Жінки з Морвану, щоб отримати роботу в багатих паризьких родинах, мусили нещодавно народити. Їхніх власних дітей відправляли назад у село — до інших годувальниць або на штучне вигодовування. Тобто столичні немовлята виживали за рахунок того, що селянські діти втрачали материнське молоко.

Ціна такої розлуки була високою: в окремих містах до 46% відданих на село дітей помирали, не доживши до року. Причини — кишкові інфекції, неякісні суміші, антисанітарія та відсутність медичного нагляду. Втім, більшість батьків керувалися не жорстокістю, а тогочасною медичною думкою: вважалося, що сільське повітря та молоко селянок корисніші за задушливий Париж.

Навіть заклики філософа Жана-Жака Руссо, який у трактаті «Еміль» радив матерям годувати дітей самостійно, не змінили ситуацію. Система проіснувала до кінця XIX століття. Переломним став закон Русселя 1874 року, який запровадив обов’язковий нагляд за дітьми, переданими на платне вигодовування. Згодом пастеризація молока, поява безпечних сумішей і зміна трудових прав жінок остаточно знищили цей ринок.

Сьогодні така практика здається немислимою, але два з половиною століття тому вона була нормою, закріпленою законами та економічною необхідністю.