Склади під ударами: як українська торгівля адаптується до війни

Мережеві оператори контролюють до 40% роздрібного ринку країни, а у великих містах їхня частка сягає 80% товарообігу продуктів. Проте, за словами Віктора Барановського, директора компанії з проєктування складських систем «Логістична майстерня», реальний вплив руйнувань на загальну ситуацію може бути менш критичним, ніж здається.

«Маю підозру, що ця велика частка може бути заміщена альтернативними каналами постачання, особливо “неорганізованою торгівлею”, яка за певних обставин досить енергійно організовується», — зазначає Барановський.

У невеликих містах, як-от Пирятин на Полтавщині, де працює один магазин АТБ та одна «Фора», втрата великого складу не змінить життя людей. У місті Сарни навіть закриття двох АТБ і двох «Фор» не стане катастрофою, адже є пів сотні дрібних магазинів, базарчики та місцеві виробники, що постачаються з Луцька чи Ковеля.

Загалом великі розподільчі центри важливі приблизно для 20 обласних центрів. У решті населених пунктів їхню роль можуть перебрати на себе місцеві підприємці та регіональні дистриб'ютори. На думку експерта, витрати на доставку зростуть, але їх перекладуть на покупців.

Барановський критикує великі мережі за те, що вони роками не впроваджували сучасні методи керування запасами, зокрема крос-докінгові поставки, коли товар не зберігається на складі, а одразу відправляється в магазини. «Однак рівень “галузі” — так собі, в силу загального раздолбайства перевізників та невміння будувати оперативне керування торговими запасами. Ну, якщо не доходить через голову, дійде через ноги. Прийдеться навчитись, якщо хочеш вижити. Зараз час не шліфування своєї ефективності, а розосередження й мінімізації ризиків», — пояснює він.

Після удару по складу підприємства стикаються з кількома проблемами: облік людей, знищені сервери, хаос у закупівлях і дефіцит техніки. Часто виявляється, що цифрова система обліку трималася на сервері, який згорів разом із будівлею. Без чіткого плану дій вцілілі потужності можуть заповнити непрофільним товаром замість хліба та круп.

«Якщо не вирішити це зразу, все робитиметься ситуативно — тобто через "ж". Із купою помилок, нестиковок і диким затоварюванням мотлохом», — вважає Барановський.

Експерт радить відмовитися від гігантських складів площею 50 тисяч квадратних метрів на користь модульних об'єктів до 5 тисяч. Між модулями потрібно робити протипожежні розриви 15–20 метрів, щоб вогонь не перекидався. Це нагадує класичну схему розміщення складів боєприпасів.

Критичні системи, як-от акумуляторні та серверні, варто розміщувати під землею, а дизельгенератори — на відстані 100–200 метрів від будівель, обставивши габіонами. Техніку на ніч краще переганяти в укриття або на захищені майданчики.

Окремо Барановський наголошує на пріоритеті людського життя: «Багато з моїх колег, які цінують людське життя, уже давним давно заборонили своїм водіям вночі чекати вивантаження на території складу замовника. Ризик що злодії щось вкрадуть з машини або зірвуть пломбу — ніщо порівняно з ризиком поранення або загибелі водія».

Серед керівників логістичних компаній настрої різняться: одні готові здатися, інші шукають рішення. «Є люди, які вже готові загорнутися в покривало й повільно повзти на кладовище, а хтось думає, як облаштувати підземне сховище для техніки, яка вціліла — буде воювати й боротись далі», — підсумовує Віктор Барановський.