10 найвідоміших картин українських художників: від Куїнджі до Кричевського

Українські сюжети часто з’являлися в живописі XIX–XX століть, але найточніше передали красу краю саме його уродженці. У добірці — як пейзажі, так і жанрові сцени, здебільшого написані з натури. Більшість робіт створені протягом трьох десятиліть — з 1880-х по 1910-ті роки, коли інтерес до України серед поціновувачів мистецтва був особливо великим.

Одне з найвідоміших полотен — «Місячна ніч на Дніпрі» Архіпа Куїнджі (1880). Картина викликала такий резонанс, що породила легенду про справжнє світіння місяця. Майстри спеціально оглядали роботу, аби переконатися: ефект досягнуто лише фарбами.

Ілля Рєпін у 1881 році написав «Вечорниці» — сцену традиційного вечірнього зібрання молоді з танцями й музикою. Художник працював у Качанівці на Чернігівщині, роблячи замальовки з місцевих жителів. Примітно, що назву він обрав українську, попри тогочасні обмеження на використання мови в Російській імперії.

Володимир Орловський, учень Київської школи малювання та Академії мистецтв (де, до речі, брав уроки у Тараса Шевченка), створив «Український пейзаж» (1882). У центрі — рівнина з вітряком, який став символом сільського краєвиду XIX століття. Пізніше він написав «Морський берег поблизу Судака» (1889), натхненний кримськими етюдами.

Киріак Костанді у 1885 році зобразив молоду селянку в традиційному вбранні біля вікна у картині «У люди». Робота, що зберігається в Національному художньому музеї України, передає буденні емоції — від нудьги до туги.

Микола Пимоненко, який зробив український побут центральною темою творчості, відомий кількома полотнами: «Різдвяні ворожіння» (1888) — дві дівчини ворожать при свічках; «Жнива в Україні» (1896) — збирання врожаю, написане за три десятиліття життя в селі Малютянка під Києвом; «Жертва фанатизму» (1899) — за мотивами реальної історії дівчини з єврейської громади Кременця, яка прийняла християнство заради шлюбу й зазнала нападу.

Окреме місце посідають «Запорожці пишуть листа турецькому султану» Рєпіна (1891). Козаки складають глузливу відповідь Мехмеду IV, а історик Дмитро Яворницький допомагав із деталями костюмів і навіть позував для образу писаря.

Завершує добірку «Нічне» Куїнджі (1905–1908) — коні на пагорбі біля річки в місячному світлі, що нагадували художнику про природу Приазов’я. Також варта уваги «Наречена» Федора Кричевського (1910): дівчата вбирають наречену під час весільного обряду. За цю роботу та «Поховання» митець отримав звання художника.

Ці полотна — не лише мистецька спадщина, а й свідчення того, як українці бачили власну землю, її людей і традиції.