Шлях України до власних ракет Patriot: що насправді означає ліцензія США

·1955 слівредакція
Безпека

Україна отримала від США принципову згоду на ліцензійне виробництво ракет-перехоплювачів до Patriot. Однак між заявами та першим запуском ракети українського виробництва лежить складний шлях, який може тривати роками.

Масовані російські атаки балістикою, зокрема по Києву, стали буденністю. Під час окремих обстрілів ворог запускає десятки ракет за ніч. Комплекс Patriot — один із небагатьох засобів, здатних перехоплювати сучасну балістику, але ключова проблема — обмежений запас ракет PAC-3. За рік у світі випускають до 850 таких ракет, а на збиття однієї балістичної цілі витрачають щонайменше два постріли.

Президент Володимир Зеленський неодноразово наголошував, що постачання PAC-3 — одне з найскладніших питань у переговорах із союзниками. Тому новина про готовність США надати Україні ліцензію на виробництво ракет стала важливим кроком. Зеленський підтвердив, що робота вже ведеться, а 23 липня 2026 року в Києві обговорили спільне виробництво з компанією Raytheon.

Однак ліцензія — це не готовий завод. Це лише дозвіл розпочати тривалий процес: передача технічної документації, стандартів якості, навчання персоналу та налагодження кооперації з сотнями постачальників компонентів. Сьогодні право на ліцензійне виробництво мають лише кілька країн: Японія почала локалізацію два десятиліття тому, Німеччина лише завершує створення власної лінії.

Історія Patriot показує, наскільки це непросто. Програма стартувала наприкінці 1960-х, на озброєння комплекс прийняли у 1984 році, а сучасна ракета PAC-3 MSE розроблялася з 2004 року, і серійне виробництво почалося лише у 2017-му. Найдорожчі елементи — активна радіолокаційна головка самонаведення, газодинамічна система керування та спеціалізована електроніка. Одна така ракета коштує понад 4 мільйони доларів, а комплект електроніки може становити до третини вартості.

Попри складність, Україна має досвід: ракетобудування було однією з провідних галузей ще до війни, а за роки повномасштабного вторгнення оборонна промисловість змогла швидко наростити виробництво. Частину компонентів, ймовірно, виготовлятимуть за кордоном, але фінальне складання та інтеграцію можна буде робити на українських підприємствах.

Головні виклики — не технології, а умови передачі ліцензій, наявність кваліфікованої команди та стратегічне мислення. Важливо не зупиняти розвиток власних ракетних технологій, використовуючи західний досвід для посилення української школи. Щодо термінів: виробництво однієї PAC-3 MSE у США займає близько 24 місяців, до процесу залучено приблизно 400 компаній. Тож горизонт у півтора-два роки виглядає реалістичним, але точну дату першого запуску сьогодні не знає ніхто.

Читайте також