Укриття в Києві: чому місць бракує і що з цим робити

Повітряні тривоги в столиці стали буденністю, тож питання, де перечекати небезпеку, для киян є критичним. Попри те, що влада звітує про 4,3 тисячі укриттів, які можуть вмістити понад 97% мешканців, на практиці все виглядає інакше.

Депутатка Київради Ксенія Семенова зазначає: якщо рахувати за нормативом 2 квадратні метри на людину, місць для всіх не вистачить. Найбільші проблеми — в Оболонському районі та на Лівому березі. На Оболоні багато будинків зведено без підвалів, а на лівобережжі мало глибоких станцій метро, які традиційно слугують надійним укриттям.

Мешканка Троєщини Юлія розповідає, що в її районі на близько 6 тисяч квартир функціонує лише сім укриттів. Підвали панельних будинків 80-х років не пристосовані для перебування людей: немає підлоги, стирчать труби, відсутні евакуаційні виходи. Найближче сховище — за 10 хвилин пішки, тому люди ховаються в підвалі колишнього ЖЕКу, який навіть не позначений на мапі укриттів. Місць там на всіх не вистачає.

Подібна ситуація й у Вишневому. Мешканка Катерина розповідає, що в її ЖК офіційного укриття немає, а сусіднє — зачинене. Люди використовують паркінг, хоча він не підземний. Схожа проблема з доступом: мешканці сучасних комплексів часто не пускають сторонніх на свої території, а інколи навіть домагаються виключення паркінгів з переліку укриттів. Семенова вважає, що місто мало б вирішувати це питання з поліцією, але ніхто цим не займається.

Буває, що навіть якісне укриття виявляється зачиненим. Мешканка Позняків Катерина розповідає, що сховище в її будинку постійно зачинене — щоб потрапити всередину, треба будити консьєржку і самому брати ключ. Наступний варіант — метро, але йти до нього 10–15 хвилин.

Керівник ініціативи «Шорткат» Костянтин Маркевич, який створив чат-бот «Де укриття?», пояснює: метрополітен фізично не здатен вмістити всіх. Навіть у найбільш напружені ночі там ховається близько 56 тисяч людей — це приблизно 1% населення столиці. Максимальна місткість підземки — 70–80 тисяч осіб.

Експерти наголошують: більшість наявних укриттів — це радянські підвали, переобладнані під час гонки ядерних озброєнь. Вони не розраховані на сучасні загрози. Натомість нові будівельні норми вимагають створення автономних споруд, здатних функціонувати 48 годин незалежно від міських мереж. Такі укриття мають власні генератори, системи опалення, санітарні вузли та спальні місця.

Архітектор Олександр Столовий розповідає про появу в новобудовах мамадів — кімнат безпеки всередині квартир. Це монолітні залізобетонні капсули з вибухостійкими дверима. Вони не врятують від прямого влучання важкої ракети, але захистять від 90% загроз — уламків, вибухової хвилі, часткового руйнування. Для старого житлового фонду, зокрема хрущовок, єдиним виходом експерти вважають будівництво окремих підземних сховищ, але це потребує величезних коштів.

Маркевич радить киянам самим подбати про безпеку: заздалегідь знайти найближчі укриття, перевірити, чи вони відчинені, і продумати план дій на випадок швидких атак, коли добігти до сховища неможливо. Він також закликає державу до чесної комунікації: замість обіцянок — зрозумілі алгоритми, як отримати співфінансування на ремонт підвалу, куди звертатися і як допомогти літнім людям, які не користуються інтернетом.