Верховний Суд зобов'язав засновника Inzhur Журжія сплатити 2,7 млн грн процентів за позикою

Ідеться про приватну позику, а не про операції інвестфонду. Як видно з матеріалів справи в Єдиному державному реєстрі судових рішень, 18 серпня 2022 року Андрій Журжій уклав договір позики на 20 мільйонів 375 тисяч гривень — на момент підписання це дорівнювало 500 тисячам доларів за курсом «Таскомбанку». Повернути гроші він мав до 28 лютого 2023 року.

Позикодавець зазначав, що в обумовлений строк кошти не надійшли. Після вимоги від 1 березня 2023 року та претензії від 31 березня 2023 року борг усе ж повернули — але лише 20 липня 2023 року і без процентів за користування грошима. Позивач наполягав, що договір не був безпроцентним, і просив нарахувати проценти за період із 19 серпня 2022 року до 28 лютого 2023 року за ставкою НБУ 25% річних — загалом 2 707 363,01 гривні.

Суди розглядали справу по-різному. Солом'янський районний суд Києва 28 листопада 2024 року в позові відмовив, спираючись на норму Цивільного кодексу, яка звільняє боржників від сплати процентів під час воєнного стану, і додатково стягнув із позивача 40 тисяч гривень на адвоката відповідача. Натомість Київський апеляційний суд 13 травня 2025 року це рішення скасував і задовольнив позов повністю: на його думку, норма про звільнення від відповідальності за прострочення стосується неустойки та пені, а не процентів за правомірне користування позикою. Тоді ж із боржника стягнули 2 707 363,01 гривні процентів і судовий збір — разом 37 850 гривень.

Захист боржника, який представляв адвокат Віталій Наконечний, оскаржив це рішення в касації. Аргумент був такий: позика фактично надавалася в доларах, тож норми про гривневі проценти тут незастосовні. Захист просив навіть передати справу на розгляд об'єднаної палати Верховного Суду, щоб переглянути попередню практику.

Колегія суддів Касаційного цивільного суду всі ці доводи відхилила й у передачі відмовила. Верховний Суд зазначив: у договорі немає прямої вказівки на безоплатність, а отже, позикодавець мав право на проценти. Постанову апеляції залишено без змін, і вона набрала законної сили одразу після ухвалення.

Ключовим для суду стало те, що договір, попри прив'язку суми до курсу долара, прямо передбачав видачу й повернення коштів у гривні готівкою. Це відрізняє справу від прецедентів, на які посилався захист: там валютою кредитування були саме долари. Суд також нагадав про презумпцію відплатності позики — якщо в тексті прямо не сказано, що вона безпроцентна, кредитор може вимагати проценти на рівні облікової ставки НБУ, і це правило діє незалежно від того, чи проценти детально прописані в договорі.

Для громади ця історія важлива передусім як орієнтир: приватні боргові спори розглядаються за загальними правилами, навіть коли йдеться про відому в місті людину. Ані воєнний стан, ані валютна прив'язка самі по собі не скасовують обов'язку платити за користування позикою, якщо інше не записано в договорі.