Візит директора ЦРУ до Москви: чи повторення сценарію 2021 року

У московському аеропорту «Внуково» 25 серпня приземлився американський військово-транспортний Boeing C-17 із директором Центрального розвідувального управління США Джоном Реткліффом на борту. Візит не анонсували, однак літак не приховував свого маршруту — його можна було відстежити через відкриті сервіси. Аналітики вважають, що це свідомий сигнал Вашингтона: використання великого військового борту та увімкнені транспондери могли бути демонстрацією факту переговорів.

Кремль обмежився коротким коментарем прессекретаря Пєскова про «контакти між спецслужбами», а президент США Дональд Трамп назвав поїздку «напівбуденною». Утім, як зазначають оглядачі, таких візитів не буває. Попередній приїзд очільника ЦРУ Вільяма Бернса у листопаді 2021-го був спробою застерегти Кремль від вторгнення в Україну — за три місяці російські війська пішли на Київ.

За даними західних видань, ключовою темою розмови Реткліффа стало застереження Москви від ескалації проти країн Балтії. Американська розвідка оцінює позицію Росії у війні як дедалі слабшу, і саме це, на думку аналітиків, може підштовхнути Кремль до провокацій проти НАТО — не для захоплення територій, а щоб підняти ціну підтримки України з боку Заходу.

Балтійські столиці відреагували стримано. Глава МЗС Естонії Маргус Цахкна заявив, що оцінка загрози не змінилася, але наголосив: у Москви не має бути простору для прорахунку. Його латвійська колега Байба Браже висловилася схоже: прямої військової загрози немає, але підстав для благодушності також. Дипломатичну формулу читають так: розвідданих про концентрацію військ немає, але саме тому ситуація тривожна.

Наприкінці серпня низка видань із посиланням на джерела, близькі до Кремля, описали схожу картину: Путін дійшов висновку, що переговорний трек вичерпано, і схиляється до ескалації. Одне з джерел The Economist цитує слова Путіна, сказані наближеним: «Вони мене повісять». Це свідчить, що йдеться не про геополітику, а про виживання режиму.

Аналітики розглядають два основні сценарії. Перший — посилення тиску на Україну: за даними української розвідки, Москва планує залучити близько 300 тисяч осіб цього року і стільки ж наступного. Прихована мобілізація через контракти та вербувальні кампанії триває безперервно, тож формально новий указ не потрібен. Ескалація означатиме масовані удари по енергетиці та цивільній інфраструктурі — російське Міноборони фактично анонсувало це 30 серпня.

Другий сценарій — випробувати статтю 5 НАТО через обмежену операцію, наприклад, у Сувальському коридорі чи біля естонської Нарви. Логіка тут не військова, а політична: не захопити, а перевірити, чи спрацює Альянс без затримок. Якщо реакція буде повільною, Москва отримає стратегічний виграш.

Утім, обидва варіанти для Кремля ризиковані. Україна за чотири з половиною роки війни накопичила бойовий досвід, якого немає в жодній армії Європи. Литва після 2022 року системно переозброїлася, будує полігон у Капчяместісі, а німецька бригада на її території має досягти майже 5 тисяч військових до кінця 2027 року. Посол Литви в НАТО Дарюс Яунішкіс сформулював позицію прямо: країна не дозволить себе окупувати вдруге.

Окрема тема — залежність Росії від союзників. За різними оцінками, від 5,8 до понад 12 мільйонів снарядів і ракет надійшли з КНДР із 2023 року; у певні періоди північнокорейські боєприпаси забезпечували від 75 до 100% добового артилерійського вогню російських військ. До 2022 року Росія обирала союзників, тепер союзники обирають її та виставляють рахунок.

31 серпня на саміті ШОС у Бішкеку прем'єр-міністр Індії Нарендра Моді звернувся до Путіна з незвичними для такого майданчика словами: «Кожен день, проведений у війні, відкидає людство назад». Він закликав перейти від нескінченної війни до завершення, назвавши це посланням землі Ганді та Будди. Путін відповів, що Росія «цим шляхом і рухається». Індія, яка чотири роки уникала прямих формулювань, — точніший індикатор, ніж будь-яка резолюція, вважають оглядачі.

Підсумовуючи, аналітики зазначають: візит Реткліффа — це фіксація загрози, а не дипломатичний жест. Аналогія з 2021-м лякає тим, що попередження тоді не спрацювало. Ескалація, схоже, уже обрана, невідома лише її географія. Найімовірніший сценарій — не пряма війна з НАТО, а «сіра зона»: диверсії, удари по логістиці, атаки на оборонні підприємства. Для України ключове — залишатися боєздатною: поки фронт тримається, у Москви немає вільної армії для балтійської авантюри. Ціна ж рішень, ухвалених у кількох московських кабінетах, ляже на покоління, які ще не народилися.