У Києві попрощалися з полковником Коновальцем: від УПА до Третьої штурмової

Близько третьої години дня до Патріаршого собору Воскресіння Христового УГКЦ у Києві почали сходитися люди. Військові, народні депутати, громадські діячі, делегації зі Львівщини й Тернопільщини. Усередині пластуни разом з охороною тримали почесну варту біля домовини.

Деталі процесу перепоховання тримали в секреті, жодних анонсів не публікували. Попри це, до храму можна було заходити вільно, але людно не було — очевидно, спрацювали заходи безпеки.

Першими до собору зайшли військовослужбовці Сил спеціальних операцій Збройних сил України. Їхні обличчя були закриті балаклавами. Після того, як вони вишикувалися вздовж колон, до труни потягнулася вервичка відвідувачів. Серед перших — керівник Офісу президента Кирило Буданов, його заступниця Ірина Верещук, голова Українського інституту національної пам’яті Олександр Алфьоров, речник ГУР Андрій Юсов.

Прийшли також народні депутати, зокрема Роман Лозинський, Таміла Ташева, Микола Княжицький. З-поміж упізнаваних облич — Дмитро Ярош, Сергій Стерненко, Сергій Притула, Євген Нищук, Дмитро Корчинський.

«Це повернення нашої історії, свідомості нашої нації», — сказав Буданов.

Окремо були присутні делегації зі Львівщини, Тернопільщини та Канади — представники Української стрілецької громади Канади, яка досі опікувалася могилою Коновальця в Роттердамі.

Серед тих, хто прийшов віддати шану, — 20-річний Руслан Книш, ветеран Третьої штурмової бригади. Юнак втратив на війні всі чотири кінцівки, але залишається громадським активістом. Він розповів, що щодня приїздить до храму, відколи сюди привезли домовину.

«Євгену Коновальцю я завдячую, без перебільшення, створенням полку „Азов“, потім — Третьої ОШБр. Їх створив наш бригадний генерал Андрій Білецький, для якого постать Євгена Коновальця є однією з найвеличніших у XX сторіччі», — поділився Руслан.

Неподалік стояла делегація літніх людей у строях УПА. 96-річний Петро Галига з Тисмениці на Івано-Франківщині розповів, що був учасником бойових дій із псевдом «Петрик». «Мої друзі всі погинули. А я вижив. Нас 16 було хлопців в організації. Лише трьох забрали. Завданнями були боротися за Україну, діставати зброю, нищити провокаторів», — згадує ветеран.

На домовині, покритій синьо-жовтим прапором, лежали кашкет і шабля. За словами очільника УІНП Олександра Алфьорова, кашкет реконструйований — зразка 1917 року, а шабля австрійська, часів Першої світової війни.

Богослужіння очолив владика Йосиф Мілян. Він наголосив, що церква не може бути байдужою, коли народ позбавляють гідності, свободи, права на життя, мову, культуру. Про Коновальця сказав: «Він належав до покоління українців, якому історія не подарувала власну державу, але які відважилися повірити, що ця держава можлива».

Ірина Верещук, яку представляли керівницею проєкту «Повернення праху полковника Євгена Коновальця в Україну», зазначила: «Через 100 років Євген Коновалець повернувся до України, заради якої жив і боровся, заради якої загинув. І у цьому є велика історична справедливість». Вона подякувала Володимиру Зеленському, Кирилу Буданову та представникам Української стрілецької громади Канади.

Президент громади Андрій Суханівський розповів, що перші переговори про перепоховання почалися понад 10 років тому через українське посольство в Канаді, але завадила війна 2014 року. Кілька місяців тому з громадою сконтактував український посол, і з того моменту почали планувати.

Історик Іван Хома, керівник відділу Львівського історичного музею «Музей-садиба полковника Коновальця», підкреслив: «Коновалець розумів, що Україна як держава може відбутися тільки соборною і зі столицею в місті Київ».