На Вінниччині попрощалися з 26 захисниками, які загинули на фронті

Протягом тижня, з 7 по 13 вересня 2026 року, стало відомо про загибель 26 військовослужбовців із Вінницької області. Інформацію про полеглих підтверджували органи місцевого самоврядування, територіальні громади, військові частини та родини загиблих.

Після поранень, отриманих під час виконання бойового завдання, помер уродженець села Нечуївка Анатолій Завадський, 1971 року народження. Головний сержант ЗСУ був командиром відділення патрульного взводу. Він помер 9 вересня 2026 року у Військово-медичному клінічному центрі Південного регіону в Одесі.

Старший лейтенант Вадим Семенюк народився 11 вересня 1977 року в Калинівці, навчався у школі №2, а згодом здобував фах у Київському університеті цивільної авіації. З перших днів повномасштабного вторгнення він боронив столицю в лавах муніципальної охорони, далі служив у теробороні, а у вересні 2025 року підписав контракт із Національною гвардією. Загинув у серпні 2026 року. У нього залишилися мама, вітчим, донька, син, сестра та тітка.

Солдат Валерій Палащук служив стрільцем-помічником гранатометника у 57-й окремій мотопіхотній бригаді. Свій останній бій він прийняв 3 квітня 2023 року поблизу Бахмута. 7 вересня 2026 року воїн загинув унаслідок атаки ворожого FPV-дрона поблизу Золочева на Харківщині.

Віталій Губанов народився 8 лютого 1977 року у Вінниці, дитинство провів у Калинівці, навчався у школі №3. Згодом здобув диплом бакалавра з обліку і аудиту у Вінницькому фінансово-економічному університеті. У 2022 році боронив небо над Калинівщиною, а в січні 2025 року старшого солдата прикомандирували до 95-ї окремої десантно-штурмової бригади. Він загинув 14 березня 2025 року під час виконання бойового завдання в Курській області. У Героя залишилися мама, дружина, діти та сестра.

Віталій Макар вважався зниклим безвісти з 15 листопада 2023 року. Після молекулярно-генетичної експертизи офіційно підтвердили його загибель. Останній бій воїна відбувся в районі Синьківки Куп'янського району на Харківщині.

Володимир Реган народився 6 березня 1974 року у Стадниці, вивчився на механізатора, працював бульдозеристом у ТОВ «Поділля-залізобетон». На захист країни став у перші дні повномасштабного вторгнення, служив у 59 окремій мотопіхотній бригаді імені Якова Гандзюка, виконував обов'язки водія-механіка БМП. Був відзначений медаллю «За службу українському народу». Загинув 26 грудня 2024 року поблизу села Нововасилівка Покровського району.

«Іншої долі для себе чоловік тоді не вбачав. Готовий був іти навіть водієм бензовоза, лиш би взяли до війська. На фронті він отримав позивний "Дядя Вова" — у ньому вся його доброта, підтримка, рішучість і турбота…», — сказала дружина Наталія.

Володимир Шалавінський, 1983 року народження, житель Шаргорода, служив старшим солдатом та оператором БпЛА інженерно-саперного відділення. Він загинув 1 вересня 2026 року внаслідок ворожого удару дроном поблизу населеного пункту Вільне на Дніпропетровщині.

18 серпня 2026 року на Харківщині обірвалося життя захисниці Катерини, яка загинула від удару ворожого безпілотника під час виконання службових обов'язків.

Максим Чекурда, 1995 року народження, проживав у селі Сільниця Тульчинської громади. Старший солдат служив стрільцем-номером обслуги механізованого відділення. Загинув 19 травня 2025 року під час штурмових дій противника із застосуванням FPV-дронів та мінометного обстрілу неподалік Торського Краматорського району.

Олег Мамрига народився 5 серпня 1967 року в Гайсині, працював стоматологом, тривалий час жив у Калуші. У листопаді 2025 року його мобілізували. Капітан медичної служби очолював медичний пункт батальйону безпілотних систем 43-ї окремої механізованої бригади. На Куп'янському напрямку зазнав важкого поранення голови, переніс кілька операцій. Помер 6 вересня 2026 року через раптові післяопераційні ускладнення.

Олександр Власенко народився 27 липня 1986 року, служив у військовій частині А4955 солдатом-вогнеметником. За повідомленням Пулинської громади, він загинув 17 лютого 2025 року внаслідок мінометного та артилерійського обстрілу в районі Срібного на Покровському напрямку.

Олександр Гук народився 9 червня 1988 року у Вінниці, навчався у школі №18, працював на «Першій приватній броварні», а з 2012 року жив у селі Сосонки. Був призваний 27 грудня 2024 року, служив водієм електронавантажувача ремонтно-відновлювального батальйону. Загинув 31 серпня 2026 року в районі Старовірівки на Харківщині. У скорботі залишилися мама Валентина, брат Богдан та 15-річна донька Марія.

Ще один Олександр долучився до ЗСУ у грудні 2025 року та служив у військовій частині А0224. Він загинув 30 серпня 2026 року поблизу села Іванівка Синельниківського району на Дніпропетровщині.

Олександр Моісєєв народився 12 листопада 1990 року у Вінниці, навчався у школі №10, пройшов вишкіл у Буковинському ліцеї-інтернаті, здобув освіту у Вінницькому педагогічному університеті. За місяць до повномасштабного вторгнення підписав контракт із 59 окремою мотопіхотною бригадою, згодом служив у 57 окремій мотопіхотній бригаді. Загинув 23 червня 2022 року поблизу селища Вовчоярівка Сіверськодонецького району. У нього залишився п'ятирічний син.

Олександр Олівко боронив країну у складі 1 штурмового батальйону 3 армійського корпусу, був снайпером. Його двоюрідний брат Олександр Миколаєнко розповів: «Він дуже швидко запам'ятовував, занотовував дуже багато речей. Мене лякало, бо я його відмовляв, тому просив залишитися просто стрілком або куламетником. Але він чомусь все ж таки обрав непросту спеціальність військову, все ж таки пішов снайпером... Він став одним з найкращих». Батько чотирьох дітей загинув 5 вересня на позиції від влучання FPV-дрона.

29 серпня 2026 року в Ізюмі на Харківщині загинув солдат резерву військової частини А7381 Олександр Рябоконь, 1986 року народження, житель села Станіславчик. У нього залишилися мати Марія Іванівна, дружина Юлія Володимирівна та діти.

Олександр Салюк народився 5 вересня 1992 року в селі Радівка, навчався на кухаря. До війська його мобілізували в червні 2026 року, після навчання він вступив у свій перший бій, у якому й загинув.

Ще один оборонець, 1968 року народження, походив із села Війтівці Хмільницького району. Він вважався зниклим безвісти в районі населеного пункту Попів Яр Краматорського району.

Роман Мамонов навчався у Гніванській школі №2, працював у будівельній сфері. 24 квітня 2026 року він став на захист України та служив стрільцем мотопіхотного відділення військової частини А3425. Рідні згадують його як добру та щиру людину.

Руслан народився 12 вересня 1976 року в Туркменістані, згодом переїхав до Жмеринки, майже 20 років працював будівельником. 24 лютого 2022 року добровільно долучився до війська, служив у 56-й бригаді, 21-му окремому мотопіхотному батальйоні.

Сергій Борбенчук із Шендерівки, який проживав у Підлісному Ялтушкові Барської громади, був призваний 25 лютого 2022 року. Служив старшим навідником гармати артилерійського взводу. Понад два роки вважався зниклим безвісти, і лише 4 вересня 2026 року результати ДНК-експертизи підтвердили його загибель поблизу Басівки на Сумщині.

Тарас Маляренко народився 11 березня 1983 року у Вінниці, навчався у школі №27, працював у ТОВ «Аріта». У березні 2022 року пішов боронити країну, служив у 379 окремому батальйоні охорони та обслуговування, згодом долучився до 109 окремої бригади територіальної оборони. Загинув 15 травня 2025 року поблизу села Стара Миколаївка Краматорського району. У нього залишилися дружина Ірина та двоє синів.

Юрій Боровий народився 4 травня 1978 року в селі Остапківці Немирівського району, працював трактористом. У 2025 році його мобілізували, служив гранатометником гірсько-штурмового відділення військової частини А3892. Життя воїна обірвалося 1 вересня 2026 року.

Редакція «Місць» висловлює щирі співчуття родинам, близьким та побратимам загиблих захисників. Пам'ять про кожного з них житиме в їхніх громадах.